я приїздила у твоє маленьке місто
ми все бродили навколо озера
деякі речі так і не набувають змісту
скільки в думках не прокручуй, від них стаєш хвора лиш.
колись я малювала на твоєму обличчі фарбами,
ти ховала наші пусті бутилки під ліжко.
писала мені листи, гуляла людними бульварами,
а потім випадково виросла, та зникла різко.
ти втрачала себе, міняла шкіру на панцер,
незграбно розливала каву на рядки в майбутнє.
твої букви з часом набули сильний харарактер.
ти-дитинство моє незабутнє.
а тепер кожен раз, коли я чую вірші твого улюбленого поета,
кожен раз, коли печу без тебе й твоєї мами, -
я зупиняюсь і шукаю на стінах хоча б твого силуету
і білу нитку, аби натянути її між нами.
проте, на наших долонях розійшлись лінії
моя бабуся все так само плутає твоє прізвище і ставить тебе в приклад
це все що залишилось між нами стабільного
а одне без одного ми якось звикнем.